Потойбічні балачки 🦉💀🧛‍♀

Я буду місіс Де Вінтер. Я буду жити у Мандерлі - або чого ти хочеш, дівчино?Звісно, гг каже, що любить Максіма до нестями - я навіть думаю, що вона сама в це вірить. Але в її уяві все ж таки набагато більше місця займає той Мандерлі, про який вона мріяла з дитинства. Знову ж, це можна спробувати пояснити класовим питанням - американка без величного роду і рахунку в банку намагається стати хоч кимось в архаїчній острівній Британії. Вона не знається на столовому етикеті, не знає, коли запалюють каміни, які подають соуси - і це трохи дивно, адже її роботою був супровід багатої Ван Хоппер, з якою вони точно ходили в ресторани і відвідували якісь світські івенти.І можна було б припустити, що в Америці початку ХХ сторіччя нрави були вільніші, але є ще одна деталь - наприкінці 8 розділу безіменна героїня сідає за стіл Ребекки і збирається писати листи. І виявляється, що писати їй нікому, тільки якщо місіс Ван Хоппер, яка була від неї не дуже в захваті. Ані шкільних подруг, ані випадкових знайомих з подорожей. На перший погляд - бідна сирітка, ніхто її не любить. Але що ж вона за людина така, що за 21 рік життя не надбала ніякого соціального капіталу? Що вона робила, як жила, що або довелося викреслити своє минуле або це минуле викреслило її?#потойбічна_література

Симптоматично, що, починаючи свою любовну історію з Максом, гг доволі буквально приміряє на себе його особистість:I remember that, for I was young enough to win happiness in the wearing of his clothes, playing the schoolboy again who carries his hero's sweater and ties it about his throat choking, with pride, and this borrowing of his coat, wearing it around my shoulders for even a few minutes at a time, was a triumph in itself, and made a glow about my morning.(5 розділ, початок)Пам'ятаю, що, будучи досить юною, я була вдячна носити його одяг, граючи в школяра, який носить светр свого героя і з гордістю зав'язує його на горлі, задихаючись, і це позичання його пальта, носіння його на плечах навіть на кілька хвилин, було тріумфом саме по собі, і додавало сяйва моєму ранку.Не люблю виставляти діагнози по аватарці, але нещодавно читала в тредз про людей з нарцисичною травмою, які підсвідомо шукають собі ідеальних партнерів, щоби, не маючи змоги самим вражати людей навколо, хочуть принаймні відображати і відтіняти їхню красу і неповторність…#потойбічна_література

До речі, подивилася «Ребекку» Хічкока ✨Що я можу сказати - ця екранізація в тисячу разів краща за нетфліксовську 2020 року, але мені все одно не вистачило атмосфери.З плюсів - дуже близько до тексту, багато діалогів навіть послівно передають оригінал. І акторка, що зіграла місіс Денверс, абсолютно геніальна в цій ролі. Цікаво, що Хічкок майже зробив з неї божевільну лесбійку одержиму Ребекою - класний хід, але проблематичний через троп «порочного злодія».З мінусів - персонажка Ребекки трохи пласка і ідеалізована. Ну і роман набагато більше давить психологічно.От би існувала перезйомка від Гільєрмо дель Торо! Його Crimson Peak назавжди в моєму серці 🖤#потойбічне_кіно

Макс де Вінтер - який він?Я поки не просунулася сильно далеко в Ребецці, але персонаж Макса викликає питання з самого початку. Вочевидь він зацікавився гг з самої першої зустрічі, коли вона сірим мишеням сиділа поруч з Ван Хоппер і соромилася за себе, за неї і за всю країну. Чим вона його зачепила? Дівчинка, майже вдвічі його молодша, американка (чужинка), доволі незграбна, без відповідної освіти і виховання - коротко, не його поля ягода.Можлива відповідь криється в тому, як він описував Мандерлі під час першої поїздки з гг (4 розділ):No wild flowers came in the house at Manderley. He had special cultivated flowers, grown for the house alone, in the walled garden. A rose was one of the few flowers, he said, that looked better picked than growing. A bowl of roses in a drawing-room had a depth of colour and scent they had not possessed in the open. There was something rather blowsy about roses in full bloom, something shallow and raucous, like women with untidy hair.У Мандерлі не було диких квітів. У нього були спеціальні культивовані квіти, вирощені лише для будинку, в обгородженому стіною саду. За його словами, троянда була однією з небагатьох квітів, які виглядали краще зірваними, ніж вирощеними. Ваза з трояндами у вітальні мала таку глибину кольору і аромату, якої вони не мали на відкритому повітрі. У розквітлих трояндах було щось вітряне, щось неглибоке і галасливе, як у жінок з розпущеним волоссям.Квіти/рослини і їхні описи займають в романі дуже багато місця, тож буде непогано подивитися, який тон вони задають.В даному випадку квіти, як давній символ жіночності, можуть слугувати ключем для розуміння Макса і його смаків. Йому не потрібна дикість і неприборканість, його преференція - це домашність, невибагливість, простота (може саме тому він обрав собі в дружину молоденьку простачку). А от троянда, схожа на жінку з розпущеним волоссям (мамамія, який же це готичний троп, що відсилає нас до образу madwoman in the attic) - це Ребекка. І як він не буде описуватися, як чоловік, що кохав її до нестями, все ж важливо памʼятати, що для де Вінтера найкраща квітка - це зірвана… повільно помираюча 🥀 Тому Ребекка і справді була для нього ідеалом. #потойбічна_література

Які шикарні видання англійської класики 🖤І в них ще і зрізи кольорові, під колір обкладинки!