Ромащенко

У повітрі відчувався запах бензину від десятка працюючих навколо генераторів. Легкий флешбек у позаминулу зиму. «Мисли позитивно», кажу собі я, кидаючи погляд на вікна 10 поверху, на якому живу. Ну, в цей раз хоча б не замерзаємо. Правда, від людей стало гірше пахнути. Говорити про це неетично. Такі обставини. Знову в попиті вологі серветки. Можливо, влаштувати рекламну компанію навколо цього для наших клієнтів? Вони якраз є виробниками вологих рушників. Напевно, не варто. Закенселять. Суспільство зараз… хмм… напружене? Ну згодна, є чого напружуватись. В будь-якому випадку, завжди можна згадати умови людей, які нас захищають на передовій та «умови», в яких перебувають українські полонені. Де день за рік. Від цієї думки на 10 поверх йдеться легко.І донатиться з задоволенням.

Вивчаючи світовий маркетинг та намагаючись впровадити його у своїй країні, я зрозуміла причину. Зрозуміла причину, чому світові кейси реклами приходять до нас у втіленні на декілька років пізніше. Очолюючи десяток рекламних компаній, я завжди мріяла дати шалений креатив. Але у відповідь найчастіше чую «занадто сміливо», «засудять», «закенселять».Саме тому ви не побачите, як у рекламі жуйки цілуються дві дівчини, саме тому блогери не будуть танцювати у костюмах чіпсів під веселу та трендову мелодію, саме тому відомий енергетик не став спонсором очищення озера у київській області. Це занадто сміливо. Занадто спірно. Чи є у мене можливість працювати на американський ринок? Є. Чи платять там більше? Так. Чи методи їх реклами сучасніше? Звичайно, так. Але я не хочу. Я хочу лишатися в своїй країні, просуваючи українські бренди. Чи треба мені, щоб хтось за це подякував? Ні. Кому цей пост? Та цей пост в нікуди. Просто в черговий раз отримала відмову від креативу і серджуся.Це словесне каміння націлене не на когось конкретного, а на радянщину. Можу порівняти це з Чорнобилем. Катастрофа сталися майже 40 років тому, а наслідки не дозволяють людям жити у тій місцевості по сьогоднішній день. Радянське виховання – це радіація, яке заражає будь-кого, хто там жив. І виховував своїх дітей у цих наративах. Як виключення люди, які обирають собі оточення, ваша маленька бульбашка з десятка людей, які не піддались радіації, бо мають притивовірусні у вигляді свідомості, жаги до знань, читанні книжок та вивченні нових тем. Сучасні та прогресивні. Сьогодні, щоб стати популярним блогерам, треба робити протилежно інше, що люди роблять на західному ринку. Я розкажу вам цей секрет:Ви можете в сторіс транслювати життя на 10.000 гривень у місяць, постійно комічно жалітися на високі ціни, бути «простою людиною з народу». Таких блогерів люблять і у таких блогерів немає хейту. В методі такого завоювання аудиторії абсолютно заборонено транслювати покупку будь-чого, окрім продуктів для приготування їжі та гігієнічних приладь. Зубну щітку не електронну, не машину, а метро/маршрутку, не свою квартиру, а орендовану, батьків обовʼязково у злиднях. Гарантую тисячі підписок. Я можу назвати з десяток прикладів, як такого формату блогери отримували багато тисячну аудиторію, яку потім одразу ж втрачали, через новини у соц.мережах та ЗМІ про те, що вони придбали собі авто/квартиру. Для візуалізації: пані «вогник-вогник, жарко-жарко», пані «розпакоука». Спочатку ринком були прийняті, а потім цим же ринком були зжерті. Якщо хочеш бути успішним у цій країні – живи бідно, або роби вигляд, що живеш бідно. І більша частина твоєї аудиторії лишиться з тобою. І жодних сміливих ідей у рекламі. Бо засудять. Всім вогник-вогник, жарко жарко.

Пропустила етап, де почала комфортно себе почувати наодинці. Напевно, це щось про самооцінку. Або про дорослість. Або про розум. Штучно зрощена свідомість, пусте серце, нуль сподівань та очікувань від «завтра» та маленька собака – це те, чим я є у сьогодні. Прошу не читати в негативі – я щаслива людина у цьому стані.

12 травня. Похмура погода повністю відображає мій настрій. Мільйони людей по всьому світу зізнаються у коханні матері. Світлий день для них. Темний день для мене. В цей день я згадую, що таке заздрість. З вікна вбачаю букети, які несуть у руках люди. Якийсь дорожчий, якийсь дешевший – без різниці. Їй байдуже, бо він з любовʼю від сина або доньки. Спілкування з мертвими людьми можуть дозволити собі лише віруючі або божевільні люди. Я, на жаль, сповна розуму та (на жаль?) більше не вірю у Бога. Але сьогоднішнє свято змушує мене піддатися божевіллю. Вже 13 років моя душа панічно шукає заміну тобі, мамо. Якби ти знала, як сильно я привʼязуюсь до старших жінок. Ти б засудила мене за зневіру, але твоя смерть повністю запевнила мене у тому, що Бога не існує. А життєві події продовжують доводити це знову і знову. Я дуже скучила за тобою. Почни мені хоча б снитись. З днем матері, де б ти не була.

Немає нічого більш огиднішого, аніж примусова смерть хорошої людини. У цій війні я втратила будь-які почуття до росіян. Я вас ненавиджу, кожного з вас, без виключення. Мені байдуже, ваша стать чи вік не мають значення – я вас всіх ненавиджу однаково. Я хочу душити вас руками, вбивати зі зброї, топити у воді або просто забивати до смерті. Кожній російській нозі, яка ступила на українську землю – бажаю помирати в страшенних муках. Ви забираєте у нас найкращі життя наших світлих людей. Я мовчу, але душа моя кричить. Я пишу це з мокрим обличчям і ненавиджу те, що завтра ранком мені треба буде прокинутися і намагатися далі жити життя.