Рів з крокодилом

френди!за півдоби, 7 травня, у Харкові буду розповідати інофгігієну для аматорів - ті прості речі, які повинні були стати для нас буденнішими за ранкове вмивання, але їх невиконання у тому числі призвело до сьогодняшньої війни.ця лекція — не для медійників і аналітиків, вони вже й так знають все це. вона для тих, хто просто живе, читає новини, сидить у соцмережах і хоче розуміти, ̶щ̶о̶ ̶н̶а̶с̶п̶р̶а̶в̶д̶і̶ ̶в̶і̶д̶б̶у̶в̶а̶є̶т̶ь̶с̶я̶ чи не ввели його в оману.у форматі камерної бесіди говоримо про те:— як фейки поширюються вірусно й чому це працює;— як соцмережі підбирають контент під наші емоції;— чому картинка б’є сильніше за текст;— як не стати носієм інформаційної мікрофлори (навіть випадково).попастися у інформаційну пастку може кожен - і це не страшно, бо невідворотньо. страшно залишатися у цій пастці.велкам, френди й не тільки, завтра об 11:00 у центрі міста, локація буде видана по факту регистрації (у коментах за посиланням).

#волонтерськібудні ⬆️⬆️- це, Саша, вам, точніше, Уляні. Міхаїл казав, що коли ви приходили до нього з дитиною, та дуже полюбляла роздивлятися комах та якісь пелюстки.я, звісно, впізнаю цей старий дерев‘яний футляр. Міхаїл був одним з моїх підопічних, ще з тих, до кого ми у перші візити брали Уляну, бо тоді, на початку вторгнення, багато хто не хотів відчиняти двері незнайомцям, й розмови про допомогу не допомогали, а ось дитина на лісничній клітині чомусь допомогала. під шаленими обстрілами ми тягали за собою містом дитину як запоруку того, що вона відкриє нам ті двері, за якою потребують на їжу чи ліки.тоді, щоб зацікавити Ульку, він витащив з шафи невеличку коробочку оранжевого лаку, де лежав старий мідяний аматорський мікроскоп, та вкритий пилюкою альбом зі скляшками, на яких були розп‘яті померлі у післявоєнні роки минулого сторіччя комахи. восторгу Уляни не було меж, й кожного місяця, як я йшов до Міхаїла, вона просилася зі мною «подивитись у мікроскоп мурашок».я водив дитину до нього аж допоки він не перестав підводитися з ліжка, запах сечі панував старою неприбраною хатою, а його розмови ставали дедалі песимістичнішими. в нього не було нікого, окрім якоїсь старої минулої любові, що не сталася, яка приходила до нього типу раз на кілька місяців - сухенька, колись красива літня жінка з елегантними манерами. Міхаїл помер навесні 2024 року, й ось тепер вона, зателефонувавши, попросила заїхати та зняти з антресолів важкі валізи.- Міша любив, коли ви приходили з дитиною. він ще тоді, перед смертю, сказав віддати це вам, але, бачте, я все не можу почати торкатися його речей. он, ліжка навіть не застеляла…вона, не дивлячись, кидає долонею у бік кроваті, на якій відкинута жмакана пожовтіла ковдра, наче Міхаїл тільки-но виповз, притримуючись за стінку, до туалету, тільки чогось вже рік не повертається.**- Уляно, в мене є до тебе сумний подарунок.- це як, папа? - округляє очі дитина.- це коли подарунок чудовий, але отриманий при сумних обставинах…, - починаю я здалека.- тато, це коли хтось помер? хто помер, хто?я мовчки віддаю дитині коробочку, вона одразу все розуміє, але підіймає кришку перед тим, як залитися горючими сльозами, несподіванно щирими щодо майже незнайомого старого.я веду дитину зі школи й навіть не намагаюсь заспокоїти, бо насправді не знаю, що казати. вона обіймає коробку, відмовившись покласти її у рюкзак, й тихо плаче увесь шлях додому.я роблю вигляд, що ні.**збір, френди. минулий місяць був жахливий. майже увесь бюджет пішов на лікування старих, які раптово та масово похворіли - з операціями, комплексними диагностуваннями, реабілітаціями та піздецовими витратами та супутні потреби. я майже не займався харчовими розвозами, бо жив у аптеках, медскладах (дяка, брати-волонтери) та біганиною за грошима, які все одно скінчилися.весна прийшла, а загальне благоденство серед старих та соло-мам - все ще ні. я шалено потребую на вашу допомогу. зазвичай я вже півтора роки тримаю бюджет в сотку, але зимово-весняна інфляція з‘їла її купівельну спроможність повністю. зараз ці гроші розсмоктуються в перші два тижні, але підіймати планку збору не бачу сенсу. буду стукатися до вас кожного разу, як запаси будуть спорожнені.карти у перших коментах.велика вам дяка, що ви все ще з #бабусікостенка. хоча б частина з них повинна дожити до Перемоги.

#волонтерськібудні #бабусікостенка ⬇️⬇️

трохи святотацтва дли тих, хто випікає.#великдень

⬆️⬆️цього року мені на день народження зробили незвичайний подарунок.давня маміна подруга, колега по консерваторії та професійна піаністка, подарувала мені настройщика. так, саме живу людину з набором інструментів та респектабельною сивиною на скронях.я колись розповідав вам історію цієї піаніни. строгий чорний Steinberg з’явився у нашому домі у середині минулого сторіччя, коли сім‘я переїхала до Харкова. достемно невідомо, де саме й як його придбали, але з тих часів Steinberg панував у вітальні, хоча ніхто з родини на ньому не грав.першопрохідником у професійному домашньому навчанні став я. я закінчив вісім класів музикалки, мучаючи кашалотову пащу клавіатури фугами та кантатами - сухими й неживими як метелик на голці, допоки не зненавидів ту музику, ту піаніну, ту вчительку музики та докупи усіх тих Гайднів, Бетховенів та Черні.мати, професійна академічна музикантка, тримаючи себе у педагогічних межах, процідила щось про «був би нормальний викладач, змотивував би дитину джазом чи імпровізаціями, а ні зайобував би усілякою нудьгою», але кришка піаніно вже була захлопнута назавжди. раз на сто років я міг підійти, узяти декілька акордів й знову зачинити інструмент, протягнувши через губу «їбать, розстроєно» й піти ще на кілька років.а кілька днів тому заходжу до батька, а там лунає той звук, що ні з чим не поплутаєш - звук інструменту, що настроюють. й чолов‘яга з благородною сивиною делікатно торкається оголених струн й підкручує щось дивним молоточком з дирочкою. ⁃ то, - каже, - для вас робимо? мені сказали, що ви будете грати. ⁃ ви шо, - відповідаю, - ви на мене подивиться, я шо, схожий на гравця піаніною? я його торкався тридцять років тому. ⁃ та то не є лихо, - каже. - заведіть собі студентку консерваторії, першокурсницю, наприклад, й одразу згадаєте усі навички. ⁃ здається, - кажу, - дружина буде проти, якщо я заведу першокурсницю з конси…настройщик відклав молоточка з дирочкою на стіл й критично оглянув мене. ⁃ ну тоді заведіть третьокурсницю. я вас запевняю, у вас усе вийде! ⁃ щиро дякую, - кажу. - от що робити з третьокурсницею я знаю, а що робити з донькою, яка буде тепер питати коли я зіграю на роялі? раніше я хоча б міг сказати, що воно розстроєне…в обсчєм, зібрався він та пішов, лишивши чудово налаштований інструмент. я боязко торкнувся клавиш, що раптом стали якимось чужими, відкрутив седельце маленького круглого стільця, вдихнув легкий сухий пил фетрових подушочок та в‘їбав Третій концерт Рахманінова, а потім Фантазію-експромт Шопена, а потім прокоф‘ївську Сонату для фортепіано нумер два, а потім…брешу, звісно. нічого цього я не грав, а зіграв My way Сінатри й навіть трошечки підспивував козлячим тенорком.тепер в мене серед війни є готовий майже концертний інструмент. тре потихеньку скачувати ноти та таємно грати ахроматичні гами. а то Перемога буде - а я навіть у Трансцедентні етюди Листа не можу.чистий м‘який звук старих струн. прохолода перламутрових кістяних пластин клавиш. промені сонця на шорсткому чорному дереві панелів.краплина затишного життя серед буденних прильотів прифронтового міста.весна прийшла. четверта весна війни.#сімейнірозваги